Волинський, Рафаель Освальдович
(11.11.1923 р. – 11.11.1992 р.)
– художник, народився у Харкові, в сім'ї єврейських інтелігентів. Батько, Освальд Соломонович Волинський – художник. Мати, Маріам Марковна Волинськая – викладач російської мови та літератури.

Дитинство. Юність

   Рафаель Освальдович с дитинства добре малював, і у 1932 році вступив до образотворчої студії Харківського Палацу піонерів, де приймав участь в усіх художніх виставках.

Ф о т о молодого Рафаеля, з архіву З. Полу- новського.

   Глибокий слід у пам'яті Рафаеля Волинського залишили замах на життя, потім арешт та розстріл палко любимого батька у 1938 р. Боротися с підлістю кількох користливих та віроломних співробітників Освальда Соломоновича, які неодноразовими доносами у КДБ домоглися цього, можливості не було. У Рафаеля з сестрою, як дітей "ворога народу", виникли проблеми з комсомолом...

Зрілі роки. Хронологія основних этапів життя

   Рафаель Освальдович Волинський учасник і інвалід Великої Вітчизняної війни. Після лікування одержаних на фронті поранення та контузії, деякий час виконував художньо-оформлювальні роботи на ЧТЗ, тут покохав російську дівчину, Марію Суханову.
   1946 р. Закінчив перерване війною навчання у Харківському художньому училище.
   1951 р. Працював у Сумскому товаристві художників.
   1952 р. Переїхав до м. Києва, де працював ілюстратором у Держвидаві України та ін. видавництвах.
   1957 р. Повернувся до Харкова, закінчив навчання у Художньлму інституті (викладачи В.Ф. Мироненко, Л.И. Чернов). З цього ж року, участник республиканських та всесоюзних виставок.
   1959 рік. Почав виконувати агіт-вікна (карікатури на політичні та побутові теми). Оформлюмальні та іллюстраційні роботи для видавництва "Радяньський письменник", Держвидава України і Харківського обласного видавництва.
   1961 р. Став членом Харьківської организациї Спілка художників України. Працював у Харківському художньому училищі.

Закінчення

   У 1947 році, зустрічаючи довгождану Марію, що прїхала з Челябінську, Рафаэль, усе ж, похмуро її попередив: «Харьків'яне, після війни – інші *».

Р.О. Волинський. Барельєф на стелі в парку "Перемога" м. Белгорода. Мозаїка, кольоровий граніт. Деталь. 1967 р., в розшуку. (Фотографія з архіву СХУ, м. Харків)

   Здобута Перемога, поступово перетворювалася, в піррову. Популяція затаївшихся ворогів** народу й пристосуванців, тепер була більш багаточисленною, перевищувала по потужности можливості людей: виснажених трудом на оборонних заводах, зувічених на фронті, загубивших у війні родичів та кращих друзів.
   Про війну, Рафаель Волинський говорив скупо. У 1967 р. відповів: "Я, по ній, з автоматом ішов...". Усе життя художника показує приклад наполегливої боротьбы, частіше нерівної, талановитого харківського митця, шляхом своєї творчості зтвержувавшого патріотизм та гідність радянської людини.
   Прагнення до свого ідеалу, вимогливість до себе й миру злилися у Рафаеля Волинського у єдиний безпощадний фронт. Як людина, він був зворушливо мудрим, проникливо душевним та м'яким, але замкнутим, а порою – відчайдушно, гірко призирливим до цинізму.
   Рукописи, документи, листи, малюнки, картини – горять***. Знищуються та йдуть від нас іншим образом: війна, руки недоброзичливих, по недомисленню. Тоді, коли ми самі намогаємося різко порвати з минулим, утворюючи пустоти що мстяться, й котрі ніколи не наповнити. Деякі документи та мистецькі роботи Рафаеля Волинського, як і його батька Освальда Волинського, загинули після 1991-го року.
   Тоді, коли об'єм, стан збереження спадку художника в музеях і на об'єктах уточнюється, певну інформацію можна знайти у бібліотеках та архівах.
   У м. Харкові це: Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленко, Міська спеціалізована музично-театральна бібліотека ім. К. Станіславського, архів Харківської організації "Спілка художників України". У сіті Інтернет.

   Рафаель Освальдович Волинський вмер та похован у місті Харкові. Відомий, більш, як художник станкової, книжкової графіки і монументально-декоративного мистецтва.

*       – У зв'язку з великою кількістю залишившихся "під німцями" мавших "броню", але не поїхали зі своїм заводом що евакуювався у тил, а також: місцевих репортерів газет (тілько позаштатних біля 500 осіб), артистів, вчителей, перекладачів, поліцаєв, старост дворів та інших, співробітничавших з фашистським оккупаційним режимом у Харкові, після остаточного звільнення міста Червоною Армією, до відповідальності зрадників залучати не стали.

**    – "Хто ж ці вороги? Німці? За німців уперше наїлися хліба..." – с. 8. Левко Лук'яненко. Сповідь у камері смертників. - [2-е вид. доп.]. К.: Преса України, 2006. -142 с. (Або, див. 6-й абзац на сторінці ЖИТТЄПИС). Бо і горбачьови, єльцини, яковлєви з язовими усілякими й кравчуками, не ураз, з неба впали.

***    – Так, післе смерті Сталіна, й цілком рознуздано, починая з 1991 року, відповідні часу окупації міста фашистами експонати (наприклад, великий плакат з зображенням високого українця обіймающого німецького автоматчика: "Друже, ми тобі допоможемо!"), документи, й в історичному музеї Харкова зникли.

Примітка.   На сайті використані матеріали бібліотек, архівів та WEB-сторинок сіті
                    Інтернет, на які надаються посилання.